7 чудес Білокуракинщини


Найвідоміші місця Білокуракинського району Луганської області

Вівторок, 22.08.2017, 17:54

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | 7 ЧУДЕС | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Хрест Петра в Білокуракине

Хрест Петра в Білокуракине
Хрест в Білокуракине Хрест в Білокуракине Хрест в Білокуракине

Історія виникнення Білокуракиного та побудова церкви Петра і Павла

Наприкінці XVII ст. Дике поле стає ареною жорстоких битв Росії з Кримським ханством за вихід до Чорного моря. Петро І здійснює два походи на Азов і в 1696 році бере штурмом цю фортецю. Шлях царського війська пролягав через наш край на Валуйки. Після другого переможного походу Петра І і розпочалося масове заселення Дикого поля. В колонізації його беруть активну участь українські селяни і козаки, які прийшли сюди у складі Острогозького та Ізюмського слобідських полків. Саме вони заселяють чудові місця в долинах річок Айдару, Білої, Борової, Красної, Козинки та ін.

Про виникнення Білокуракиного існує кілька народних переказів. Найбільш достовірною є інформація, яка відображена в архівах князів Куракиних, а саме: «Белокуракино возникло следующим образом. В 1700 году Петр Великий, возвращаясь со второго похода к Азову и обозревая, в сопровождении своего свояка князя Бориса Ывановича Куракина, широкую и тогда еще совсем дикую степь, расположился отдохнуть здесь при реке Белой».

«Князь Борис Иванович Куракин (1676 – 1727 гг.), один из образованнейших людей петровской эпохи, пришел в восторг от здешней местности и сообщил свои впечатления Петру Великому, который на это сказал ему: «Возьми, дарю тебе, как свояку, и сыну твоему Александру, моему крестнику, все это место, которому после ты сам определишь его границы».

Заселення степових просторів Дикого поля на той період проходило важко. «Водворение мирного земледельческого  населения в этой прекрасной местности, в которой еще в то время скитались бездомные кочевники и бродили шайки грабителей и разбойников, было нелегко и «человеколюбивый, милостивый и жалостливый к состоянию несчастных» князь Борис Иванович Куракин, притом же отвлечённый государственными трудами и заботами, не был в состоянии заселить своей вотчины и ограничился основанием «Белокуракина» и постройкою в нём храма Петра и Павла. Получив в дар эту дачу, князь впрочем не особенно заботился о её заселении, так как вокруг её скитались кочевники и шайки разбойников, своими грабежами сильно препятствовавшие возникновению здесь мирного населения».

Церква Петра і Павла в Білокуракиній була побудована «в молитвенную пам'ять о щедром царе Петре». Пізніше ця церква була перенесена в село Тарабанівку (нині Павлівка) і «не потому, что оказалась она ветхой или невместительной, но в силу таких причин: на неё, по преданию, были весьма часты набеги разбойников, которые её безбожно опустошали; затем однажды набежал на неё сильный ураган (буря), так что сорвал кровлю и отбросил её в сторону; такое происшествие вселило в народ страшную панику. Объяснили всё это тем, что церковь поставлена не на своём месте, так как под нею находилось «бусурманское кладбище»; сам же князь думал, что это наказание Божие за то, что по неосторожности сожгли и церковь в Тарабановой, почему и велено было перенести её вместо сожженной».

*   *   *
25 жовтня 2010 року відбулось встановлення Хреста біля Хрестовоздвиженської каплиці, яка була побудована на місці раніше зруйнованої.

Хрест в Білокуракине Хрест в Білокуракине Хрест в Білокуракине
Категорія: Хрест Петра в Білокуракине | Додав: admin (27.04.2011)
Переглядів: 953 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Меню сайту

Форма входу

Пошук



Білокуракине - мій рідний дивокрай

Чудових селищ так багато,
Але найкращим в світі є,
Як сонце вранішнє, як свято,
Білокуракине моє.
Тут древня честь золотоглава
В курганах сивих спочива, -
То незгасима наша слава,
Землі історія жива.
В якій не був би чужодалі,
До білих гір ти повернись,
В години радості й печалі
За рідну землю помолись!
Так, ми – глибинка в Дикім полі,
Де захлинувсь ординській біг,
Жага краси й відрада волі,
І найсвятіший оберіг...
На карті пробуй відшукати
Непоказне, таке, як є,
На хліб та пісню пребагате
Білокуракине моє...
А люди тут – прості та щирі,
До краю віддані труду,
Живуть у злагоді та мирі,
В житті все роблять до ладу.

(Микола Коваль)


Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0