Село Нещеретове розташоване в нижній течії річки Білої, притоки Айдару, в 16 км південніше селища Білокуракине.
Назва села за однією з легенд походить від того, що селяни-втікачі будували свої житла біля густих заростей очерету. Нерідко стріхи хат ледь виднілися із-за цих заростей. Звідси і пішла назва – Нещеретове. За іншою версією походження назви села пішло від прізвища його засновників – Нещеретів.
Найдавніші сліди перебування людини на території села відносяться до епохи бронзи (ІІІ – початок І тисячоліття до нашої ери). Досліджено також сарматські курганні поховання (ІІІ століітя), могильник салтівської культури (VII – X століття) та кочевницькі кургани (ХІ – ХІІІ століття).
Археологи виділяють одну особливість, що характеризує пам’ятки періоду епохи бронзи. Так, на берегах річки Білої було виявлено навіть житлові смуги. А це означає, що протягом невеликої ділянки вздовж прибережної лінії тягнеться багато поселень, наприклад, тільки на правому та лівому берегах річки Білої в межах села Нещеретове виявлено сім поселень.
Племена епохи бронзи, що проживали в цих та інших поселеннях, залишили і могильники. Найкрупніші з них складаються із 5 і більше курганів, неподілік різних населенних пунктів Білокуракинщини, зокрема і в селі Нещеретове.
В епоху раннього залізного віку, тобто з початку І-го тисячоліття до н.е. степи Білокуракинського краю були зайняті кочівними племенами, спочатку скіфами (VIII-IV ст. до н.е.), а потім – сарматами. Які конкретно пам’ятки-кургани залишили скіфи, вченим і археологам в нашому краї без розкопок з’ясувати, на жаль, не вдалося. А ось про сарматів у Білокуракинському краї свідчення достатньо переконливі. Зокрема, у Нещеретівських курганах №1 та №6, у яких в 1928 році були розкопані пізньосарматські, точніше, аланські поховання.
Серед знахідок із Нещеретівських курганів найбільш важливим археологи вважають залізні, подовжені до 1 метра, мечі і невеликі кинджали. Рукояті мечів інкрустовані склом, халцедоном, топазом. Крім мечів, знайдені рештки луків, тригранні черенково-втулчаті стріли, списи. Загальна довжина їх лука не перевищувала 80 см, а довжина древка стріл – 60-70 см. Перерахований вище набір наступальної зброї – мечі, луки, стріли, списи були характерні для сарматських кінних воїнів. Але в похованнях немало і побутових речей: кераміка, прикраси, знаряддя праці. Набір зброї, інвентаря і предметів не є випадковим, він відповідає майновому і соціальному стану похованого воїна, який характерним був за його життя. Саме тому в заможної частини сарматського поселення був привезений грецько-римський, східний посуд, амфори, вироби із скла, срібла. Історично цінні і вишукані речі східного виробництва знайдені в більшості сарматських древніх похованнях поблизу села Нещеретового.
Про перебування середньовікових кочівних народів, яких називають у літературі пізні тюркськомовні кочівники Х-ІІІ ст.ст., свідчать окремі знахідки на поверхні курганів, що розорюються. Це фрагменти кераміки, уламки залізної зброї або деталі амуніції. Тільки у селі Нещеретовому при дослідженні курганів були розкопані впускні кочівницькі поховання ХІІ – ХІІІ століть. Візуально на місцевості кочівницькі кургани можна визначити по деревині, яка обвуглилася, а ще по наявності у грунті кургану крейдяної підсипки.
