7 чудес Білокуракинщини


Найвідоміші місця Білокуракинського району Луганської області

Вівторок, 22.08.2017, 17:41

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | 7 ЧУДЕС | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Свято-Іллінський храм с. Цілуйкове

Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове
До 1901 року жителі сіл Цілуйкове та Паньківка були прихожанами церкви с.Олексіївка. На великі свята до олексіянської  церкви сходилося дуже багато людей і вона не могла вмістити всіх бажаючих, тому у 1901 році  було вирішено будувати церкву у с.Цілуйкове.

Розпочали будівництво з допомогою досвідченого архітектора, який був присланий вищим духовенством. Вище духовенство, також, допомогло з придбанням заліза та деяких архітектурних заготовок, все інше повинно було робитися з місцевих матеріалів та на пожертви віруючих прихожан.

На початку літа 1901 року розпочалося будівництво церкви.

Архітектор наказав викопати яму і виготовити в ній вапняний розчин для виготовлення цегли. Вапно кілька років було в ямі, поки нарешті не дійшло до готовності. В селі побудували також і печі для випалювання цегли. Серед селян було обрано кращих майстрів по дереву. Але вони працювали лише в підмайстрах, а основні роботи робили приїжджі умільці.

Після освячення перших каменів під фундамент, розпочали будівництво стін. Стіни будували кілька років, в кінці осені стіни накривали очеретом, а весною розкривали і знімали декілька рядів цегли, які вспівала намокнути взимку і тільки потім будівництво продовжувалось. Місцеві жителі на будівництві церкви працювали і обід та в кінці літнього сезону, кожен день, крім неділі. Платнею за роботу була «пара» (сорочка та штани), або чоботи. Про інший заробіток ніхто й гадки не мав. Працювали дуже якісно. На камені оброблювали кожну виготовлену цеглину, що візерунок, який викладали на стіні був досконалим. Розчин , на який клали цеглу, робили на гашеному вапні та з добавлянням яєчного білку. Роботу починали тільки в суху та теплу погоду. В негоду та з настанням морозів будівництво припинялося.

Церква будувалася 9 років.

Неодноразово із громади вибирали найдостойніших і ті, з запечатаною скринькою, ходили селом, щоб зібрати пожертви на будівництво.

Будівля була зведена в класичному стилі і розділена на три частини – нефи, які з’єднані між собою. Внутрішня висота купола – близько 10 метрів. Для прикрашання церкви використано аркатурний пояс, пілястри, ковані решітки на вікнах. В середині будівлі були проведені малярні роботи, також з допомогою приїжджих майстрів. Вся внутрішня поверхня була вкрита фресками з зображенням святих та епізодів з біблійного писання. Для підлоги закупили кольорову плитку, яка збереглася до наших часів й досі вражає своїми кольорами і орнаментом. При укладанні кам’яної плитки майстри розпочинали роботу декілька раз. Починали, за звичаєм, роботу зі святого кутка, але в цілуйчанській церкві з якого кутка не починали мозаїка не виходила. Тільки по приїзді головного інженера виявилося, що розпочинати роботу треба було тільки з чітко визначеної точки, тобто з середини малюнка.

Роботи поступово підійшли до свого завершенні і 02.08.1910 році в селі було величезне свято, освячення церкви. В день пресвятого пророка Іллі на дзвіниці красуні церкви вдарили перший раз дзвони. Подивитися на таку подію зійшлися всі хто міг ходити. Від духовенства приїхав на кареті архієрей. Зустрічали почесних гостей з усіма почестями. Місцевий пан організував ярмарку, на центральній площі було встановлено каруселі, з міста приїхали циркачі, місцева крамниця наповнилася рідкісним крамом.

Першим священником був отець Никон. За його ініціативи в селі була побудована церковно-приходська школа та часовня біля церкви.  Коштувало це немалі гроші, і люди декілька раз всім селом збирали кошти для завершення будівництва.

В кінці 20-х років, з приходом радянської влади, храм закрили, зняли з купола хрест, розбили дзвінницю, декілька раз намагалися зняти паркет, але всі спроби були невдалими, плитка ламалася і її залишили так, як є.

Страшна роль випала церкві в роки голодомору.  В приміщенні церкви буди забиті вікна і вона перетворилася на зерносховище. Двері будівлі були зачинені і опломбовані. І це в тай час коли 40% населення села Цілуйкове померло від голоду, але жодного кілограму з церкви люди так і не отримали.

В воєнні часи церква виконувала роль майстерні. В ній ремонтували літаки та іншу техніку, яка використовувалася під час боротьби з німецько-фашистськими загарбниками.

В повоєнні роки на долю церкви випадає ще одна роль – вона стала сільським клубом. Приміщення, за проханням молоді, було відремонтовано, внутрішнє оздоблення забілено крейдою. До сільської церкви молодь, на танці, сходилася,  навіть, з сусідніх сіл. Цьому, насамперед, сприяла хороша акустика і гарна паркетна підлога. В 1967 році в селі побудували новий клуб, і церква знову стала зерносховищем. Тепер по мозаїчній підлозі їздили трактора та бульдозери, які звозили вирощений врожай на зберігання через розширені для цього двері. Так тривало до 1997 року, доти доки місцевий колгосп не збудував нове зерносховище.

І тільки 2008 рік став початком нового, щасливого існування храму.  Розпочалася реставрація храму і дорога для всіх святиня вдихнула на повні груди з надією на майбутнє. Всі майстри, що працювали на реставрації, зробили неймовірне і за два роки храм набув зовсім іншого вигляду.

У 2010 році 19 грудня відбулося відкриття та освячення Храму Пророка Божия Илии. Священником став отець Роман (Карцев).

Храм зажив новим, православним життям, що ще раз підтвердило велич православної віри і духу.

У день Святого Миколая, 19 грудня 2010 року відбулося освячення Свято-Іллінського храму в с. Цілуйкове після його реставрації. На церемонії були присутні Преосвященніший Агапіт єпископ Сєвєродонецький і Старобільський, Благочинний Білокуракинського району, настоятель Свято-Тихонівського храму митрофорний протоієрей Микола Борисов, настоятель Свято-Іллінського храму отець Роман, Народний депутат України четвертого скликання Микола Михайлович Гапочка, голова Білокуракинської райдержадміністрації Олександр Іванович Діденко, інші гості і парафіяни. Всього на урочистостях було більше трьохсот осіб, що свідчить про значущість даної події у житті громади.

Перед реставрацією

Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського району
Реставраційні роботи проводилися з 2008 року. Основна мета реставраційних робіт була в тому, щоб зберегти і відновити архітектурно-історичну цінність первісного вигляду Свято-Іллінського храму і повернути його людям. І ось через два роки, завдяки багатьом добрим людям, які доклали свої руки, таланти і зусилля, роботи успішно завершені.

Свято-Іллінський храм має свою історичну та духовну цінність вже більше ста років.

Після реставрації

Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського району Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського району Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського району Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського району

Нижче пропонується вашій увазі історична довідка, надана мешканкою села Цілуйкове Дьяченко Валентиною Олексіївною.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Село Цілуйкове. Храм Божий.

Спочатку наші селяни ходили в церкву в село Олексіївку, у волость. На великі свята сходилося стільки людей, що яблуку впасти було нікуди. Число жителів в нашому селі на той час перевищувало вже за 800. Тому в волості було одержано наказ розпочати будівництво Божого Храму в «Великому хуторі», – ще так тоді звалося наше село. Згодом з Харкова одержали проект. Вище духовенство обіцяло прислати майстрів, грамотного  інженера, дати заліза та деякі архітектурні заготовки. Все інше повинні були робити з місцевих матеріалів та з пожертвування віруючих прихожан.

Було організовано збір пожертвування. Його доручили тільки найавторитетнішим людям. В селі було налагоджено виробництво паленої цегли та вакси. Перші камені під фундамент були посвячені та покладені вже більше ста років тому. Серед селян було відібрано кращих майстрів по  дереву. Але і вони працювали лише в підмайстрах. Основні роботи робили прислані умільці, віртуози своєї справи.

Робили наші селяни за обід, та в кінці літнього сезону головний інженер давав кожному або по парі (штани з сорочкою) або чоботи. За інший заробіток ніхто і гадки не мав. Роботи проводилися тільки літом та в теплу суху погоду. По приходу заморозків та холодів будівництво припинялося. Стіни накривалися очеретом. На слідуючий теплий  сезон зі стін знімалися останні три ряди цегли аж до сухого ряду і лише тоді відновлювалася кладка.

На камені обробляли майже кожну цеглину. Щоб викласти такий узор із простої цегли, треба не тільки вміти робити це, а й прикласти неабиякі фізичні зусилля. І люди це робили. Працювали цілий тиждень, крім неділі. Підводами підвозили сировину до випалювальних печей. Звідти до будівництва без перебоїв поступала вже готова цегла та гашене вапно.

Роствор робили на гашеному вапні з добавкою яєчного білку. Дев’ять років будувалася наша церква. На 13-тому в середині храму проведені були малярні роботи. Стіни та стелю розмальовували приїзді богомази. Підлогу виклали кам’яним кольоровим паркетом. При цьому було видержано неповторний малюнок на підлозі. Декілька разів розпочинали майстри викладати паркет. Починали роботу завжди з святого кутка. А тут з якого не починали, а мозаїка не виходила. Тільки по приїзду головного інженеру пішло діло. Виявилося, що розпочинати роботу треба було тільки з чітко вичисленої точки, тобто з середини малюнка.

Роботи поступово підходили до завершення. І ось в 1910 році в селі було неповторне свято. В день пресвятого пророка Іллі на дзвіниці красуні-церкві перший раз вдарили дзвони. Посходилися всі, хто тільки міг ходити, прийшли і з навколишніх сіл. Від духовенства приїхав на кареті архієрей. Зустрічали його з усіма почестями. Пан організував у селі ярмарку. В честь відкриття храму було встановлено каруселі. З міста приїхали циркачі та лицедії. Місцева крамниця поповнилася рідкісним крамом.

Служба в храмі розпочалася о 8 годині й продовжувалася до обіду. Першим священиком в нашій церкві був отець Нікон. По обіді люди з гостями порозходились по домівках, де святкували до самого вечора. Згодом біля церкви була побудована часовня, дім для сім’ї священика, а ще через два роки відкрили церковно-приходську школу.

Та недовго судилося радувати своєю красою храму. В кінці 20 років храм закрили. Зняли з купола хреста, розбили дзвіницю. Та ще страшнішу роль довелося зіграти нашому храму в період голодомору, в 1933 році. Церкву було повністю засипано зерном і опломбовано. Люди в селі вмирали від голоду, все це близько 40% населення, та жодного кілограму з церкви не взято.

В повоєнні роки церкву за проханням молоді було з середини реконструйовано, побілено і вона стала приміщенням сільського клубу. Тоді молоді в селі було багато, та й з сусідніх сіл ходили потанцювати на прекрасній паркетній підлозі. В 1967 році побудували в селі новий клуб, а церква знову стала зерносховищем. Тепер по цій підлозі вже їздили трактора та бульдозери.

Дід по материнській лінії нашого односельця Оселедька Анатолія Івановича Яків був учасником Японської війни при цареві Миколі Другому. Повернувся з війни кавалером ордена Святого Георгія першого ступеню. Коли починалось будівництво церкви в с. Цілуйкове йому, як дуже шанованому чоловіку, громада доручила збирати пожертвування на Храм Божий. З цим дорученням він чесно і добросовісно справився. Коли помер, служба проходила одночасно у трьох церквах – с. Шапарівка, с. Цілуйкове, с. Олексіївка, за упокій душі раба божого Якова, кавалера ордена «Святий Георгій». Похований на кладовищі біля церкви з правої сторони, як особливо шанована людина за заслуги перед громадою та Вітчизною. Під час роботи церкви виконував обов’язки завідуючого господарством. Помер в 1915 році.

Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського районуСвято-Іллінський храм в селі Цілуйкове, Білокуракинського району

Дати:
- Початок будівництва – 1901 рік;
- Відкриття церкви – 02.08.1910 рік;
- Перший священик – отець Нікон (похований біля церкви зі сторони попівського дому в 1915 році);
- Закрили церкву приблизно в 1920-му році;
- 1932-1933 роках – зерносховище;
- Після 1948 року – клуб;
- В період 1967-1997-х років – зерносховище;
- 2008 рік – початок реставрації;
- 2010 рік - повна реставрація.
Категорія: Свято-Іллінський храм с. Цілуйкове | Додав: admin (27.04.2011)
Переглядів: 1102 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Меню сайту

Форма входу

Пошук



Білокуракине - мій рідний дивокрай

Чудових селищ так багато,
Але найкращим в світі є,
Як сонце вранішнє, як свято,
Білокуракине моє.
Тут древня честь золотоглава
В курганах сивих спочива, -
То незгасима наша слава,
Землі історія жива.
В якій не був би чужодалі,
До білих гір ти повернись,
В години радості й печалі
За рідну землю помолись!
Так, ми – глибинка в Дикім полі,
Де захлинувсь ординській біг,
Жага краси й відрада волі,
І найсвятіший оберіг...
На карті пробуй відшукати
Непоказне, таке, як є,
На хліб та пісню пребагате
Білокуракине моє...
А люди тут – прості та щирі,
До краю віддані труду,
Живуть у злагоді та мирі,
В житті все роблять до ладу.

(Микола Коваль)


Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0