7 ЧУДЕС

Коноплянівський заказник

Wed, 27 Apr 2011 19:16:29 GMT

Площа Коноплянівського заказника близько 6 га, створений з метою охорони та збереження місць існування рідкісних, зникаючих видів рослин, а також підтримки загального екологічного балансу регіону. Розташований в селі Коноплянівка, входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне багатство і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, які перебувають під особливою охороною.

На території заказника ростуть рідкісні види рослин, які занесені в Червону книгу України. Серед них півонія вузьколиста і простріл чорніючий.

Павлівська срібна посудина

Wed, 27 Apr 2011 04:59:22 GMT

Скарби Білокуракинського краю

В епоху раннього залізного віку, тобто з початку І–го тис. до н. е., степи Білокуракинського краю були зайняті кочівними племенами, спочатку скіфами (VIII-IV ст. до н. е.), а потім - сарматами. Про сарматів у Білокуракинському краї свідчення достатньо переконливі. В 1928 році були розкопані пізньосарматські, точніше, аланські поховання, де були знайдені різноманітні знахідки. Так, в 1823 році на території села Павлівка була знайдена срібна посудина іранського виробництва, яка виготовлена близько V-VІ ст. н. е. Причини і обставини її виявлення і появи в цих краях археологам невідомі, але це констатується як факт.

Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове

Wed, 27 Apr 2011 19:05:39 GMT

До 1901 року жителі сіл Цілуйкове та Паньківка були прихожанами церкви с.Олексіївка. На великі свята до олексіянської церкви сходилося дуже багато людей і вона не могла вмістити всіх бажаючих, тому у 1901 році було вирішено будувати церкву у с.Цілуйкове.

Розпочали будівництво з допомогою досвідченого архітектора, який був присланий вищим духовенством. Вище духовенство, також, допомогло з придбанням заліза та деяких архітектурних заготовок, все інше повинно було робитися з місцевих матеріалів та на пожертви віруючих прихожан.

На початку літа 1901 року розпочалося будівництво церкви...

Луб'янські камені

Wed, 27 Apr 2011 10:07:13 GMT

Історія про Луб'янські камені

Здавалось би - чим можуть бути цікавими прості каменюки, навіть і дуже великих розмірів? Багатьом жителям Білокуракинщини відомі ці величезні брили піщаника, які знаходяться між селищем Білокуракине та селом Луб'янка. Висота деяких з них сягає шести метрів - а це майже двоповерховий будинок. Походження цих каменів не зовсім відоме, але зрозуміло, що вони тут лежать вже не одну тисячу років. Все змінюється - і рельєф, і природний ландшафт, і люди, які ще з древніх часів мешкали тут. Руйнуються також і камені, поступово видозмінюючись та зменшуючись в розмірах. На них впливають і природні чинники, і людина.

Нещеретівські кургани

Wed, 27 Apr 2011 17:42:26 GMT

Про Нещеретове та кургани

Село Нещеретове розташоване в нижній течії річки Білої, притоки Айдару, в 16 км південніше селища Білокуракине.

Назва села за однією з легенд походить від того, що селяни-втікачі будували свої житла біля густих заростей очерету. Нерідко стріхи хат ледь виднілися із-за цих заростей. Звідси і пішла назва – Нещеретове. За іншою версією походження назви села пішло від прізвища його засновників – Нещеретів.

Хрест Петра в Білокуракине

Tue, 26 Apr 2011 21:46:41 GMT

Історія виникнення Білокуракиного та побудова церкви Петра і Павла

Наприкінці XVII ст. Дике поле стає ареною жорстоких битв Росії з Кримським ханством за вихід до Чорного моря. Петро І здійснює два походи на Азов і в 1696 році бере штурмом цю фортецю. Шлях царського війська пролягав через наш край на Валуйки. Після другого переможного походу Петра І і розпочалося масове заселення Дикого поля. В колонізації його беруть активну участь українські селяни і козаки, які прийшли сюди у складі Острогозького та Ізюмського слобідських полків. Саме вони заселяють чудові місця в долинах річок Айдару, Білої, Борової, Красної, Козинки та ін.

Криниця Відраднівська

Mon, 25 Apr 2011 21:19:53 GMT

Диким полем, неозорим степом, де трава сягала коневі по груди, на гнідому красені, немов стріла, летів вершник. А за ним на відстані, яка то збільшувалась, то часом зменшувалась, гналось дванадцять переслідувачів. Їх низькорослі коні ніби потонули в незайманій траві, лише востроверхі малахаєві шапки бовваніли на поверхні зеленого степового моря.

Втікач час від часу призупиняв коня, хутко розвертався назустріч переслідувачам, вибирав соколиними очима найближчого ворога і мовчазний політ його стріли закінчувався зойком. А таких за час погоні було вже п’ятеро. Останні півкільцем стискували в лещата свою здобич…