У 1700 році Петро І, повертаючись з другого Азовського походу в супроводі свого свояка, князя Бориса Івановича Куракина, зупинився у мальовничій місцевості, що розкинулася уздовж річки з крейдяним дном. Красива місцевість сподобалася Куракину, і Петро І віддав її князю, надавши право останньому визначити межі володіння.
В цьому ж році Куракин заснував невеличке село, яке дістало назву від назви річки (Біла) і прізвища князя (Куракин) - Біло-Куракине.
Білокуракинщина: історія та сучасність
Білокуракинский район вперше утворено в 1923 році, а в сучасних межах – в 1965 році. Розташований на півночі Луганської області і межує на півночі з Бєлгородською областю Російської Федерації, на сході – з Новопсковським, на півдні – Старобільським, південному заході – Сватівським й на північному заході – з Троїцьким районами Луганської області. Займає територію, яка благодатна для проживання людини. Родючі чорноземні грунти, порівняно теплий клімат, наявність річок, багаті рослинний і тваринний світи, великі поклади корисних копалин, близькість до шляхів постійних торговельних сполучень з давніх часів привертали людей на простори Дикого поля.
Історичний розвиток Білокуракинського краю до початку XVIII століття в значній мірі визначався його географічним розташуванням. Тут проходив славнозвісний Кальміуський (Валуйський) шлях, яким протягом багатьох віків здійснювалася міграція різних племен і народів з Європи в Азію. Нащадки східних слов’ян, що заклали основи осідлості, облюбували цей край. Відомо, що на місці Білокуракиного раніше було поселення, яке мало назву Відрадове чи Отрадове. Доля його мешканців невідома. Дата виникнення Білокуракиного припадає на 1700 рік, коли Петро І-й ці вільні землі в Дикому полі подарував своєму свояку, вельможі Борису Івановичу Куракину.
Заселивши поступово цей край людністю, Б. Куракин, його нащадки, перші поселенці ціною важкої праці, мужності і героїзму багатьох поколінь українців, російських посполитих, козаків тут сформували багатогалузеве натуральне господарство, самобутню культуру. Волею долі слобожани Білокуракинських вотчин чи не першими не тільки у Харківській губернії, а й в Україні, викупили землю і волю. Це сталося майже за 60 років до скасування кріпацтва. На той момент вільні хлібороби колишніх Куракинських вотчин вважалися найбільш заможними і освіченими в Харківській губерніі. Протягом трьох віків дух волелюбності був визначальною рисою характеру білокуракинців, а їх працьовитість, щедрість, щирість душі викликали захоплення багатьох дослідників минувшини.
Історичний розвиток Білокуракинського краю до початку XVIII століття в значній мірі визначався його географічним розташуванням. Тут проходив славнозвісний Кальміуський (Валуйський) шлях, яким протягом багатьох віків здійснювалася міграція різних племен і народів з Європи в Азію. Нащадки східних слов’ян, що заклали основи осідлості, облюбували цей край. Відомо, що на місці Білокуракиного раніше було поселення, яке мало назву Відрадове чи Отрадове. Доля його мешканців невідома. Дата виникнення Білокуракиного припадає на 1700 рік, коли Петро І-й ці вільні землі в Дикому полі подарував своєму свояку, вельможі Борису Івановичу Куракину.
Заселивши поступово цей край людністю, Б. Куракин, його нащадки, перші поселенці ціною важкої праці, мужності і героїзму багатьох поколінь українців, російських посполитих, козаків тут сформували багатогалузеве натуральне господарство, самобутню культуру. Волею долі слобожани Білокуракинських вотчин чи не першими не тільки у Харківській губернії, а й в Україні, викупили землю і волю. Це сталося майже за 60 років до скасування кріпацтва. На той момент вільні хлібороби колишніх Куракинських вотчин вважалися найбільш заможними і освіченими в Харківській губерніі. Протягом трьох віків дух волелюбності був визначальною рисою характеру білокуракинців, а їх працьовитість, щедрість, щирість душі викликали захоплення багатьох дослідників минувшини.
