Площа Коноплянівського заказника близько 6 га, створений з метою охорони та збереження місць існування рідкісних, зникаючих видів рослин, а також підтримки загального екологічного балансу регіону. Розташований в селі Коноплянівка, входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне багатство і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, які перебувають під особливою охороною.
На території заказника ростуть рідкісні види рослин, які занесені в Червону книгу України. Серед них півонія вузьколиста і простріл чорніючий.
До 1901 року жителі сіл Цілуйкове та Паньківка були прихожанами церкви с.Олексіївка. На великі свята до олексіянської церкви сходилося дуже багато людей і вона не могла вмістити всіх бажаючих, тому у 1901 році було вирішено будувати церкву у с.Цілуйкове.
Розпочали будівництво з допомогою досвідченого архітектора, який був присланий вищим духовенством. Вище духовенство, також, допомогло з придбанням заліза та деяких архітектурних заготовок, все інше повинно було робитися з місцевих матеріалів та на пожертви віруючих прихожан.
На початку літа 1901 року розпочалося будівництво церкви...
Село Нещеретове розташоване в нижній течії річки Білої, притоки Айдару, в 16 км південніше селища Білокуракине.
Назва села за однією з легенд походить від того, що селяни-втікачі будували свої житла біля густих заростей очерету. Нерідко стріхи хат ледь виднілися із-за цих заростей. Звідси і пішла назва – Нещеретове. За іншою версією походження назви села пішло від прізвища його засновників – Нещеретів.
Здавалось би - чим можуть бути цікавими прості каменюки, навіть і дуже великих розмірів? Багатьом жителям Білокуракинщини відомі ці величезні брили піщаника, які знаходяться між селищем Білокуракине та селом Луб'янка. Висота деяких з них сягає шести метрів - а це майже двоповерховий будинок. Походження цих каменів не зовсім відоме, але зрозуміло, що вони тут лежать вже не одну тисячу років. Все змінюється - і рельєф, і природний ландшафт, і люди, які ще з древніх часів мешкали тут. Руйнуються також і камені, поступово видозмінюючись та зменшуючись в розмірах. На них впливають і природні чинники, і людина.
В епоху раннього залізного віку, тобто з початку
І–го тис. до н. е., степи Білокуракинського краю були зайняті кочівними
племенами, спочатку скіфами (VIII-IV ст. до н. е.), а потім - сарматами. Про сарматів у Білокуракинському краї свідчення достатньо переконливі. В
1928 році були розкопані пізньосарматські, точніше, аланські поховання,
де були знайдені різноманітні знахідки. Так, в 1823 році на території села Павлівка була знайдена срібна
посудина іранського виробництва, яка виготовлена близько V-VІ ст. н. е.
Причини і обставини її виявлення і появи в цих краях археологам
невідомі, але це констатується як факт.
Історія виникнення Білокуракиного та побудова церкви Петра і Павла
Наприкінці XVII ст. Дике поле стає ареною жорстоких
битв Росії з Кримським ханством за вихід до Чорного моря. Петро І
здійснює два походи на Азов і в 1696 році бере штурмом цю фортецю. Шлях
царського війська пролягав через наш край на Валуйки. Після другого
переможного походу Петра І і розпочалося масове заселення Дикого поля. В
колонізації його беруть активну участь українські селяни і козаки, які
прийшли сюди у складі Острогозького та Ізюмського слобідських полків.
Саме вони заселяють чудові місця в долинах річок Айдару, Білої, Борової,
Красної, Козинки та ін.
Диким полем, неозорим степом, де трава сягала
коневі по груди, на гнідому красені, немов стріла, летів вершник. А за
ним на відстані, яка то збільшувалась, то часом зменшувалась, гналось
дванадцять переслідувачів. Їх низькорослі коні ніби потонули в
незайманій траві, лише востроверхі малахаєві шапки бовваніли на поверхні
зеленого степового моря.
Втікач час від часу призупиняв коня, хутко розвертався назустріч
переслідувачам, вибирав соколиними очима найближчого ворога і мовчазний
політ його стріли закінчувався зойком. А таких за час погоні було вже
п’ятеро. Останні півкільцем стискували в лещата свою здобич…
