Диким полем, неозорим степом, де трава сягала
коневі по груди, на гнідому красені, немов стріла, летів вершник. А за
ним на відстані, яка то збільшувалась, то часом зменшувалась, гналось
дванадцять переслідувачів. Їх низькорослі коні ніби потонули в
незайманій траві, лише востроверхі малахаєві шапки бовваніли на поверхні
зеленого степового моря.
Втікач час від часу призупиняв коня, хутко розвертався назустріч
переслідувачам, вибирав соколиними очима найближчого ворога і мовчазний
політ його стріли закінчувався зойком. А таких за час погоні було вже
п’ятеро. Останні півкільцем стискували в лещата свою здобич…
